Весільні традиції в Сумах - Весільні традиції, звичаї, свадебные традиции и обряды

В структурі весільної обрядовості знайшли відображення народна мораль, неписані закони, котрі регулювали життя в громаді і сім’ї, етичні норми і світоглядні уявлення, які формувалися впродовж століть. В Україні, наприклад, людину вважали самостійною лише після весілля.

Український народ досі міцно дотримується звичаю, коли молодшу доньку не хочуть видавати заміж, поки заміж не вийде старша.

Якщо, скажімо, не було зіграно весілля, хоча молоді люди й обвінчалися, шлюб вважався недійсним. Вінчання в очах народу ще не робило парубка й дівчину одруженими. Раніше в Сумській області вінчання і весілля ніколи не відбувалися в один день. Весілля могли відсвяткувати застіллям навіть через два тижні після вінчання, а до того молоді жили окремо.

Хоча й у грайливій формі, проте досить чітко висловлювала сільська громада своє ставлення до тих батьків, котрі не одружували своїх дорослих синів або не віддавали заміж доньок.

У багатьох регіонах Сумської області був звичай під час весілля класти на голову нареченої обрядовий хліб – калач. Хліб в цьому випадку виступав, мабуть, оберегом. Існував також ритуал саджати наречену на діжку із замішаним тістом для коровая. Цей ритуал повинен був оберігати наречену від злих сил і надати їй властивостей тіста – родючість і силу.

Часто цей калач клали на голову нареченій і накривали його хусткою у той момент, коли дружба, стоячи на порозі хати, просив у Господа і сватів благословення «молодого князя за стіл завести».

На столі обов’язково стояло «гильце» − гілка сосни, прикрашена ягодами калини, колосками жита і волошками.